Успадкування та ланцюжок прототипів

У програмуванні успадкуванням звуть передачу характеристик від предка до нащадка таким чином, що новий уривок коду може їх повторно використовувати та вибудовувати власні можливості на основі наявних. JavaScript має реалізацію успадкування, засновану на об'єктах. Кожний об'єкт має приховане посилання на інший об'єкт, який зветься його прототипом. Цей об'єкт-прототип також має прототип, і так далі, поки не буде досягнуто об'єкта, чиїм прототипом є null. Значення null за визначенням не має прототипа і грає роль кінцевої ланки такого ланцюжка прототипів. Можна видозмінювати будь-який член ланцюжка прототипів, або навіть замінювати прототип в ході виконання, тож концепції штибу статичної диспетчеризації в JavaScript не існують.

JavaScript дещо спантеличує розробників, котрі мають досвід у мовах на основі класів (як то Java чи C++), оскільки він є динамічною мовою та не має статичних типів. Хоч таке спантеличення нерідко вважається одним з недоліків JavaScript, сама модель прототипного успадкування фактично є потужнішою за класичну. Наприклад, доволі тривіальною є побудова класичної моделі поверх прототипної – і саме так реалізовані класи.

Попри те, що класи нині – загальноприйнятий підхід, що став новою парадигмою JavaScript, вони не приносять нового патерну успадкування. Хоч класи приховують більшість прототипного механізму за абстракцією, розуміння того, як за лаштунками працюють прототипи, досі є корисним.

Успадкування за ланцюжком прототипів

Успадкування властивостей

Об'єкти JavaScript є динамічними "мішками" властивостей (котрі звуть власними властивостями). Об'єкти JavaScript мають посилання на об'єкт-прототип. При спробі звертання до властивості об'єкта, ця властивість буде шукатися не лише на самому об'єкті, а й на його прототипі, прототипі його прототипа, і так далі, поки або не буде знайдена властивість з відповідною назвою, або буде досягнутий кінець ланцюжка прототипів.

Примітка: Згідно зі стандартом ECMAScript, для позначення прототипу someObject використовується запис someObject.[[Prototype]]. До прихованої комірки [[Prototype]] можна звернутися та змінити її вміст за допомогою функцій Object.getPrototypeOf() і Object.setPrototypeOf() відповідно. Це рівносильно аксесорові JavaScript __proto__, котрий є нестандартним, але фактично реалізований багатьма рушіями JavaScript. Аби уникнути плутанини та зберегти стислість, у нашому тексті ми уникатимемо вживання obj.__proto__, а натомість писатимемо obj.[[Prototype]]. Це відповідає Object.getPrototypeOf(obj).

Цю комірку не слід плутати зі властивістю функцій func.prototype, котра натомість задає [[Prototype]], що буде присвоєна всім примірникам об'єктів, створених такою функцією, коли вона використовується як конструктор. Властивість функцій-конструкторів prototype буде розкрита в розділі нижче.

Є кілька способів задати [[Prototype]] об'єкта, – вони перелічені в розділі нижче. Поки що вживатимемо синтаксис __proto__ syntax – для ілюстративних потреб. Слід зауважити, що синтаксис { __proto__: ... } відрізняється від аксесора obj.__proto__: такий синтаксис є стандартним і рекомендованим.

В об'єктному літералі виду { a: 1, b: 2, __proto__: c } значення c (котре повинно бути або null, або іншим об'єктом) стане [[Prototype]] об'єкта, представленого літералом, а решта ключів, як то a і b, стане власними властивостями цього об'єкта. Такий синтаксис читається вельми природно, оскільки [[Prototype]] є лишень "прихованою властивістю" об'єкта.

Ось що відбувається, коли спробувати звернутися до властивості:

const o = {
  a: 1,
  b: 2,
  // __proto__ задає [[Prototype]]. Тут вона задана
  // як іще один об'єктний літерал.
  __proto__: {
    b: 3,
    c: 4,
  },
};

// o.[[Prototype]] має властивості b та c.
// o.[[Prototype]].[[Prototype]] – це Object.prototype (пояснимо,
// що це означає, згодом).
// Врешті решт, o.[[Prototype]].[[Prototype]].[[Prototype]] – null.
// Це кінець ланцюжка прототипів, оскільки null,
// за визначенням, не має [[Prototype]].
// Таким чином, увесь ланцюжок прототипів має такий вигляд:
// { a: 1, b: 2 } ---> { b: 3, c: 4 } ---> Object.prototype ---> null

console.log(o.a); // 1
// Чи є в o власна властивість 'a'? Так, і її значення – 1.

console.log(o.b); // 2
// Чи є в o власна властивість 'b'? Так, і її значення – 2.
// Прототип також має властивість 'b', але вона не обробляється
// Це зветься Затулянням властивостей

console.log(o.c); // 4
// Чи є в o власна властивість 'c'? Ні, слід перевірити його прототип.
// Чи є в o.[[Prototype]] власна властивість 'c'? Так, і її значення – 4.

console.log(o.d); // undefined
// Чи є в o власна властивість 'd'? Ні, слід перевірити його прототип.
// Чи є в o.[[Prototype]] власна властивість 'd'? Ні, слід перевірити його прототип.
// o.[[Prototype]].[[Prototype]] – це Object.prototype, і
// на ньому усталено немає властивості 'd', слід перевірити його прототип.
// o.[[Prototype]].[[Prototype]].[[Prototype]] – це null, кінець пошуку,
// властивість не знайдена, повертається undefined.

Присвоєння властивості об'єкта утворює власну властивість Єдиний виняток правил логіки отримання й задання – коли ці операції перехоплює гетер або сетер.

Аналогічно, можна створювати довгі ланцюжки прототипів, і пошук властивості відбуватиметься на всьому ланцюжку.

const o = {
  a: 1,
  b: 2,
  // __proto__ задає [[Prototype]]. Тут вона задана
  // як іще один об'єктний літерал.
  __proto__: {
    b: 3,
    c: 4,
    __proto__: {
      d: 5,
    },
  },
};

// { a: 1, b: 2 } ---> { b: 3, c: 4 } ---> { d: 5 } ---> Object.prototype ---> null

console.log(o.d); // 5

Успадкування "методів"

JavaScript не має "методів" у тому вигляді, в якому їх передбачають класові мови програмування. У JavaScript будь-яка функція може бути додана до об'єкта у вигляді властивості. Успадкована функція працює так само, як і будь-яка інша властивість, включно з затулянням властивостей, показаним вище (у цьому випадку – у вигляді перевизначення методів).

Коли виконується успадкована функція, то значення this вказує на об'єкт, котрий успадковує, а не на об'єкт-прототип, для якого функція є власною властивістю.

const parent = {
  value: 2,
  method() {
    return this.value + 1;
  },
};

console.log(parent.method()); // 3
// При виклику parent.method, у цьому випадку, 'this' вказує на parent

// child – об'єкт, котрий успадковує від parent
const child = {
  __proto__: parent,
};
console.log(child.method()); // 3
// Коли викликається child.method, то 'this' вказує на child.
// Тож коли child успадковує метод від parent,
// То властивість 'value' шукається в child. Проте оскільки child
// не має власної властивості з іменем 'value', то ця властивість
// береться з [[Prototype]], тобто з parent.value.

child.value = 4; // присвоїти значення 4 властивості 'value' об'єкта child.
// Це затуляє властивість 'value' об'єкта parent.
// Об'єкт child отримає наступний вигляд:
// { value: 4, __proto__: { value: 2, method: [Function] } }
console.log(child.method()); // 5
// Оскільки child тепер має властивість 'value', то 'this.value' означає
// тепер child.value

Конструктори

Потужність прототипів полягає в змозі повторно використовувати набір властивостей, якщо вони повинні бути присутні на кожному примірнику – особливо методи. Припустімо, створюється низка контейнерів, і кожен контейнер – це об'єкт, котрий містить значення, до котрого можна звернутися за допомогою функції getValue. Інтуїтивна реалізація була б такою:

const boxes = [
  { value: 1, getValue() { return this.value; } },
  { value: 2, getValue() { return this.value; } },
  { value: 3, getValue() { return this.value; } },
];

Це субоптимально, адже кожен примірник має власну властивість-функцію, котра робить одне й те ж, що надлишково й непотрібно. Натомість можна перемістити getValue в [[Prototype]] усіх контейнерів:

const boxPrototype = {
  getValue() {
    return this.value;
  },
};

const boxes = [
  { value: 1, __proto__: boxPrototype },
  { value: 2, __proto__: boxPrototype },
  { value: 3, __proto__: boxPrototype },
];

Таким чином, метод getValue усіх контейнерів посилатиметься на одну функцію, зменшивши використання пам'яті. Проте ручне прив'язування __proto__ при кожному створенні об'єкта – все одно вельми незручне. Тут варто використати функцію-конструктор, котра автоматично задає [[Prototype]] кожному об'єктові, що створюється. Конструктори – це функції, котрі викликаються з ключовим словом new.

// Функція-конструктор
function Box(value) {
  this.value = value;
}

// Властивості, котрі матимуть всі контейнери,
// створені за допомогою конструктора Box()
Box.prototype.getValue = function () {
  return this.value;
};

const boxes = [new Box(1), new Box(2), new Box(3)];

Кажуть, що new Box(1) – це примірник, створений з функції-конструктора Box. Box.prototype не сильно відрізняється від об'єкта boxPrototype, створеного раніше: це лишень простий об'єкт. Кожний примірник, створений з функції-конструктора, автоматично отримує prototype конструктора за свій [[Prototype]] — тобто Object.getPrototypeOf(new Box()) === Box.prototype. Constructor.prototype усталено має одну власну властивість – constructor, котра вказує на саму функцію-конструктор, тобто Box.prototype.constructor === Box. Це дає змогу звертатися до вихідного конструктора з будь-якого примірника.

Примітка: Якщо з функції-конструктора повертається непримітивне значення, то воно стає результатом виразу new. В такому випадку комірка [[Prototype]] може не бути коректно задана – але на практиці це відбувається в більшості випадків.

На класах функція-конструктор вище може бути переписана так:

class Box {
  constructor(value) {
    this.value = value;
  }

  // Методи створюються на Box.prototype
  getValue() {
    return this.value;
  }
}

Класи – це синтаксичний цукор над функціями-конструкторами, а отже – з ними так само можна користуватися Box.prototype для зміни поведінки всіх примірників. Проте через те, що класи розроблені як абстракція над прихованим прототипним механізмом, в цій статті використовуватиметься легший синтаксис – функції-конструктори, аби у повноті продемонструвати те, як працюють прототипи.

Через те, що Box.prototype вказує на той же об'єкт, що й комірка [[Prototype]] кожного з примірників, поведінку всіх примірників можна змінити шляхом внесення змін у Box.prototype.

function Box(value) {
  this.value = value;
}
Box.prototype.getValue = function () {
  return this.value;
};
const box = new Box(1);

// Всенення змін до Box.prototype після того, як примірник вже був створений
Box.prototype.getValue = function () {
  return this.value + 1;
};
box.getValue(); // 2

Як наслідок, повторне присвоєння Constructor.prototype (Constructor.prototype = ...) є недоброю ідеєю з двох причин:

  • Комірки [[Prototype]] примірників, створених до повторного присвоєння, тепер вказують не на той об'єкт, що комірки [[Prototype]] примірників, створених після нього – внесення змін до одного з [[Prototype]] більше не впливатиме на всі інші.
  • Якщо вручну не скинути властивість constructor, то функція-конструктор більше не зможе бути відстежена за допомогою instance.constructor, що може суперечити очікуванням користувача. Частина вбудованих операцій зчитує також властивість constructor, і якщо вона не задана, такі операції можуть не працювати, як очікується.

Властивість Constructor.prototype корисна лише при створенні примірників. Вона ніяк не торкається комірки Constructor.[[Prototype]], котра є власним прототипом функції-конструктора, тобто Function.prototype — таким чином, Object.getPrototypeOf(Constructor) === Function.prototype.

Неявні конструктори літералів

Частина літеральних записів JavaScript створює примірники, котрі неявно отримують [[Prototype]]. Наприклад:

// Об'єктні літерали (без ключа `__proto__`) автоматично
// отримують `Object.prototype` собі в `[[Prototype]]`
const object = { a: 1 };
Object.getPrototypeOf(object) === Object.prototype; // true

// Літерали масивів автоматично отримують `Array.prototype` собі в `[[Prototype]]`
const array = [1, 2, 3];
Object.getPrototypeOf(array) === Array.prototype; // true

// Літерали регулярних виразів автоматично отримують `RegExp.prototype` собі в `[[Prototype]]`
const regexp = /abc/;
Object.getPrototypeOf(regexp) === RegExp.prototype; // true

Їх можна "розцукрувати" до їхнього вигляду з конструктором.

const array = new Array(1, 2, 3);
const regexp = new RegExp("abc");

Наприклад, "методи масивів" штибу map() є простими методами, означеними на Array.prototype, і саме тому вони автоматично доступні на всіх примірниках масивів.

Застереження: Є одна недобра можливість, котрою раніше зловживали – розширення Object.prototype або одного з інших вбудованих прототипів. Як приклад цієї недоброї можливості, можна означити Array.prototype.myMethod = function () {...}, а тоді використовувати myMethod на всіх примірниках масивів.

Ця недобра можливість зветься мавпячим латанням. Мавпяче латання призводить до ризику несумісності при оновленні, тому що якщо мова додасть такий метод в майбутньому, але з інакшою сигнатурою, то ваш код зламається. Це вже призводило до проблем, наприклад, SmooshGate, і може бути великою перешкодою для розвитку мови, оскільки JavaScript прагне "не ламати Веб".

Єдина добра підстава для розширення вбудованих прототипів – портування можливостей нових рушіїв JavaScript, як то Array.prototype.forEach.

Цікаве зауваження: у зв'язку з історичними причинами, частина властивостей prototype вбудованих конструкторів самі є примірниками. Наприклад, Number.prototype – це число 0, Array.prototype – порожній масив, а RegExp.prototype – це /(?:)/.

Number.prototype + 1; // 1
Array.prototype.map((x) => x + 1); // []
String.prototype + "a"; // "a"
RegExp.prototype.source; // "(?:)"
Function.prototype(); // Function.prototype сам по собі є функцією, яка нічого не робить

Проте це не так для визначених користувачем конструкторів, а також сучасних конструкторів, як то Map.

Map.prototype.get(1);
// Uncaught TypeError: get method called on incompatible Map.prototype

Утворення довших ланцюжків прототипів

Властивість Constructor.prototype стає коміркою [[Prototype]] примірників конструктора, в такому вигляді, як є – включно з коміркою [[Prototype]] самої Constructor.prototype. Усталено Constructor.prototype є простим об'єктом – тобто Object.getPrototypeOf(Constructor.prototype) === Object.prototype. Єдиний виняток – сама Object.prototype, чия комірка [[Prototype]] містить значення null — тобто Object.getPrototypeOf(Object.prototype) === null. Таким чином, типовий конструктор утворює наступний ланцюжок прототипів:

function Constructor() {}

const obj = new Constructor();
// obj ---> Constructor.prototype ---> Object.prototype ---> null

Аби утворювати довші ланцюжки прототипів, можна задати комірку [[Prototype]] об'єкта Constructor.prototype за допомогою функції Object.setPrototypeOf().

function Base() {}
function Derived() {}
// Задати `[[Prototype]]` об'єкта `Derived.prototype`
// зі значенням `Base.prototype`
Object.setPrototypeOf(Derived.prototype, Base.prototype);

const obj = new Derived();
// obj ---> Derived.prototype ---> Base.prototype ---> Object.prototype ---> null

У класових поняттях це рівносильно використанню запису extends.

class Base {}
class Derived extends Base {}

const obj = new Derived();
// obj ---> Derived.prototype ---> Base.prototype ---> Object.prototype ---> null

Може зустрітися якийсь давній код, що використовує для утворення ланцюжка успадкування статичний метод Object.create(). Проте через те, що він повторно присвоює властивість prototype і прибирає властивість constructor, він може приносити більше помилок, а переваги швидкодії можуть бути несуттєвими, якщо конструктори ще не створювали жодних примірників.

function Base() {}
function Derived() {}
// Повторно присвоює `Derived.prototype` з новим об'єктом,
// `[[Prototype]]` якого є `Base.prototype`
// НЕ РОБІТЬ ТАК – замість цього використовуйте Object.setPrototypeOf
Derived.prototype = Object.create(Base.prototype);

Дослідження прототипів – глибоке занурення

Розгляньмо те, що відбувається за лаштунками, трохи детальніше.

У JavaScript, як сказано вище, функції можуть мати властивості. Всі функції мають особливу властивість, що зветься prototype. Будь ласка, зверніть увагу, що код нижче є самодостатнім (можна спокійно виходити з того, що на вебсторінці немає жодного JavaScript, крім цього коду). Задля якнайкращого вивчення JavaScript наполегливо радимо відкрити консоль, перейти у вкладку "консоль", скопіювати та вставити туди код JavaScript нижче, а тоді запустити його за допомогою клавіші Enter чи Return. (Консоль включена в Інструменти розробника більшості веббраузерів. Більше інформації доступно для Інструментів розробника Firefox, Інструментів розробника Chrome й Інструментів розробника Edge.)

function doSomething() {}
console.log(doSomething.prototype);
// Неважливо, як оголошена функція;
// функція в JavaScript завжди має усталену
// властивість prototype – з єдиним винятком:
// стрілкові функції не мають усталеної властивості prototype:
const doSomethingFromArrowFunction = () => {};
console.log(doSomethingFromArrowFunction.prototype);

Як показано вище, doSomething() має усталену властивість prototype, як це продемонстровано консоллю. Після запуску цього коду консоль повинна вивести об'єкт, котрий подібний на вигляд до наступного.

{
  constructor: ƒ doSomething(),
  [[Prototype]]: {
    constructor: ƒ Object(),
    hasOwnProperty: ƒ hasOwnProperty(),
    isPrototypeOf: ƒ isPrototypeOf(),
    propertyIsEnumerable: ƒ propertyIsEnumerable(),
    toLocaleString: ƒ toLocaleString(),
    toString: ƒ toString(),
    valueOf: ƒ valueOf()
  }
}

Примітка: Консоль Chrome вживає [[Prototype]] на позначення прототипа об'єкта, згідно з поняттями специфікації; Firefox використовує <prototype>. З міркувань сталості, ми використовуватимемо [[Prototype]].

Можна додати властивості до прототипу doSomething(), як показано нижче.

function doSomething() {}
doSomething.prototype.foo = "bar";
console.log(doSomething.prototype);

Це призводить до:

{
  foo: "bar",
  constructor: ƒ doSomething(),
  [[Prototype]]: {
    constructor: ƒ Object(),
    hasOwnProperty: ƒ hasOwnProperty(),
    isPrototypeOf: ƒ isPrototypeOf(),
    propertyIsEnumerable: ƒ propertyIsEnumerable(),
    toLocaleString: ƒ toLocaleString(),
    toString: ƒ toString(),
    valueOf: ƒ valueOf()
  }
}

Тепер для створення примірника doSomething() на основі цього прототипу можна використовувати оператор new. Для використання цього оператора слід викликати функцію як зазвичай, а перед викликом поставити new. Виклик функції з оператором new повертає об'єкт, котрий є примірником цієї функції. Після цього до такого об'єкта можуть бути додані додаткові властивості.

Спробуйте наступний код:

function doSomething() {}
doSomething.prototype.foo = "bar"; // додати прототипові властивість
const doSomeInstancing = new doSomething();
doSomeInstancing.prop = "some value"; // додати об'єктові властивість
console.log(doSomeInstancing);

Це призводить до виводу, подібного до наступного:

{
  prop: "some value",
  [[Prototype]]: {
    foo: "bar",
    constructor: ƒ doSomething(),
    [[Prototype]]: {
      constructor: ƒ Object(),
      hasOwnProperty: ƒ hasOwnProperty(),
      isPrototypeOf: ƒ isPrototypeOf(),
      propertyIsEnumerable: ƒ propertyIsEnumerable(),
      toLocaleString: ƒ toLocaleString(),
      toString: ƒ toString(),
      valueOf: ƒ valueOf()
    }
  }
}

Як показано вище, [[Prototype]] об'єкта doSomeInstancing – це doSomething.prototype. Але що це означає? Коли звернутися до властивості об'єкта doSomeInstancing, середовище виконання спершу перевіряє, чи має doSomeInstancing таку властивість.

Якщо doSomeInstancing не має такої властивості, то середовище виконання шукає її в doSomeInstancing.[[Prototype]] (вона ж doSomething.prototype). Якщо doSomeInstancing.[[Prototype]] має шукану властивість, то використовується саме властивість у doSomeInstancing.[[Prototype]].

Інакше, якщо doSomeInstancing.[[Prototype]] не має такої властивості, то перевіряється її наявність у doSomeInstancing.[[Prototype]].[[Prototype]]. Усталено в комірці [[Prototype]] значення властивості prototype будь-якої функції лежить Object.prototype. Таким чином, далі шукана властивість перевіряється в doSomeInstancing.[[Prototype]].[[Prototype]] (вона ж doSomething.prototype.[[Prototype]] (вона ж Object.prototype)).

Якщо властивість не знайдена в doSomeInstancing.[[Prototype]].[[Prototype]], то тоді перевіряється doSomeInstancing.[[Prototype]].[[Prototype]].[[Prototype]]. Проте є проблема: doSomeInstancing.[[Prototype]].[[Prototype]].[[Prototype]] – не існує, тому що Object.prototype.[[Prototype]] має значення null. Тоді й лише тоді, після перевірки всього ланцюжка прототипів через [[Prototype]], середовище виконання вирішує, що значення властивості – undefined.

Спробуймо ввести в консоль іще трохи коду:

function doSomething() {}
doSomething.prototype.foo = "bar";
const doSomeInstancing = new doSomething();
doSomeInstancing.prop = "some value";
console.log("doSomeInstancing.prop:     ", doSomeInstancing.prop);
console.log("doSomeInstancing.foo:      ", doSomeInstancing.foo);
console.log("doSomething.prop:          ", doSomething.prop);
console.log("doSomething.foo:           ", doSomething.foo);
console.log("doSomething.prototype.prop:", doSomething.prototype.prop);
console.log("doSomething.prototype.foo: ", doSomething.prototype.foo);

Це дає наступний результат:

doSomeInstancing.prop:      some value
doSomeInstancing.foo:       bar
doSomething.prop:           undefined
doSomething.foo:            undefined
doSomething.prototype.prop: undefined
doSomething.prototype.foo:  bar

Різні способи створення та змінювання ланцюжків прототипів

Ми побачили декілька способів створення об'єктів та змінювання їхніх ланцюжків прототипів. Підсумуймо ці способи систематично, порівнюючи переваги й недоліки кожного з них.

Об'єкти, створені за допомогою синтаксичних конструкцій

const o = { a: 1 };
// Новостворений об'єкт o має [[Prototype]] зі значенням Object.prototype
// Object.prototype має за свій прототип null.
// o ---> Object.prototype ---> null

const b = ["yo", "whadup", "?"];
// Масиви успадковують від Array.prototype
// (котрий має методи indexOf, forEach тощо)
// Ланцюжок прототипів має наступний вигляд:
// b ---> Array.prototype ---> Object.prototype ---> null

function f() {
  return 2;
}
// Функції успадковують від Function.prototype
// (котрий має методи call, bind тощо)
// f ---> Function.prototype ---> Object.prototype ---> null

const p = { b: 2, __proto__: o };
// Можна задати [[Prototype]] новоствореного об'єкта
// як інший об'єкт, за допомогою властивості літерала __proto__. (Не плутати
// з аксесорами Object.prototype.__proto__)
// p ---> o ---> Object.prototype ---> null
Переваги й недоліки використання в об'єктних ініціалізаторах ключа __proto__
Переваги Підтримується в усіх сучасних рушіях. Задання ключа __proto__ з чимось, що не є об'єктом, просто тихо провалюється, не викидаючи винятку. На противагу сетерові Object.prototype.__proto__, __proto__ в об'єктних літеральних ініціалізаторах є стандартизованим та оптимізованим, і може бути навіть ефективнішим за Object.create. Оголошення додаткових власних властивостей на об'єкті при його створенні – ергономічніше за Object.create.
Недоліки Не підтримується IE10 та ранішими версіями. Може призводити до плутанини з аксесорами Object.prototype.__proto__ для тих, хто не знає різниці.

За допомогою функцій-конструкторів

function Graph() {
  this.vertices = [];
  this.edges = [];
}

Graph.prototype.addVertex = function (v) {
  this.vertices.push(v);
};

const g = new Graph();
// g – це об'єкт зі власними властивостями 'vertices' та 'edges'.
// g.[[Prototype]] має значення Graph.prototype, коли виконується new Graph().
Переваги й недоліки використання функцій-конструкторів.
Переваги Підтримується в усіх рушіях – аж до IE 5.5. Крім цього, є дуже швидким, стандартним, добре оптимізується при JIT.
Недоліки
  • Щоб використати цей метод, функція повинна бути ініціалізована. Під час такої ініціалізації конструктор може зберігати унікальну інформацію, що повинна генеруватися щоразу для кожного об'єкта. Ця унікальна інформація буде згенерована лише раз, що потенційно може призвести до проблем.
  • Ініціалізація конструктора може принести в об'єкт небажані методи.

Обидві ці проблеми, загалом, на практиці не є актуальними.

За допомогою Object.create()

Виклик Object.create() створює новий об'єкт. Комірка [[Prototype]] цього об'єкта отримує перший аргумент цієї функції:

const a = { a: 1 };
// a ---> Object.prototype ---> null

const b = Object.create(a);
// b ---> a ---> Object.prototype ---> null
console.log(b.a); // 1 (успадковане)

const c = Object.create(b);
// c ---> b ---> a ---> Object.prototype ---> null

const d = Object.create(null);
// d ---> null (d – це об'єкт, прототипом якого є безпосередньо null)
console.log(d.hasOwnProperty);
// undefined, адже d не успадковує від Object.prototype
Переваги й недоліки Object.create
Переваги Підтримується в усіх сучасних рушіях. Дає змогу безпосередньо задавати [[Prototype]] об'єкта під час створення, що дає середовищу виконання змогу далі оптимізувати об'єкт. Крім цього, дає змогу створювати об'єкти без прототипів, вживаючи Object.create(null).
Недоліки Не підтримується в IE8 та старіших версіях. Проте оскільки Microsoft припинила розширену підтримку систем, що працюють з IE8 та старшими версіями, це не повинно бути проблемою для більшості застосунків. На додачу, повільна ініціалізація об'єктів може бути чорною дірою швидкодії, якщо використовувати другий аргумент, тому що кожна об'єктно-дескрипторна властивість має власний окремий об'єкт-дескриптор. При роботі з сотнями тисяч об'єктних дескрипторів у вигляді об'єктів, такі затримки можуть стати суттєвою проблемою.

За допомогою класів

class Polygon {
  constructor(height, width) {
    this.height = height;
    this.width = width;
  }
}

class Square extends Polygon {
  constructor(sideLength) {
    super(sideLength, sideLength);
  }

  get area() {
    return this.height * this.width;
  }

  set sideLength(newLength) {
    this.height = newLength;
    this.width = newLength;
  }
}

const square = new Square(2);
// square ---> Square.prototype ---> Polygon.prototype ---> Object.prototype ---> null
Переваги й недоліки класів
Переваги Підтримуються в усіх сучасних рушіях. Дуже висока читабельність і підтримність. Приватні властивості – властивість без тривіальної заміни при прототипному успадкуванні.
Недоліки Класи, особливо класи з приватними властивостями, оптимізуються менше за традиційні (попри те, що розробники рушіїв працюють над покращенням). Не підтримуються в старих середовищах, і зазвичай для використання класів у роботі необхідні транслятори.

За допомогою Object.setPrototypeOf()

На противагу всім методам вище, котрі задають ланцюжок прототипів під час створення об'єкта, Object.setPrototypeOf() дає змогу змінювати приховану властивість [[Prototype]] наявного об'єкта.

const obj = { a: 1 };
const anotherObj = { b: 2 };
Object.setPrototypeOf(obj, anotherObj);
// obj ---> anotherObj ---> Object.prototype ---> null
Переваги та недоліки Object.setPrototypeOf
Переваги Підтримується в усіх сучасних рушіях. Дає змогу динамічно керувати прототипом об'єкта і навіть нав'язати прототип безпрототипному об'єктові, створеному за допомогою Object.create(null).
Недоліки Погана швидкодія. Його слід уникати, якщо можна задати прототип під час створення об'єкта. Чимало рушіїв оптимізує прототип і намагається вгадати розташування методу для виклику в пам'яті наперед, натомість задання прототипа динамічно порушує всі такі оптимізації. Це може змусити частину рушіїв компілювати код наново заради деоптимізації, аби він працював згідно зі специфікаціями. Не підтримується в IE8 та старіших версіях.

За допомогою аксесора __proto__

Усі об'єкти успадковують сетер Object.prototype.__proto__, котрий може використовуватися для задання [[Prototype]] наявного об'єкта (якщо ключ __proto__ не перевизначений на такому об'єкті).

Застереження: Аксесори Object.prototype.__proto__нестандартні та нерекомендовані. Слід завжди натомість використовувати Object.setPrototypeOf.

const obj = {};
// НЕ ВИКОРИСТОВУЙТЕ ЦЕ: це лише приклад.
obj.__proto__ = { barProp: "bar val" };
obj.__proto__.__proto__ = { fooProp: "foo val" };
console.log(obj.fooProp);
console.log(obj.barProp);
Переваги та недоліки задання властивості __proto__
Переваги Підтримується в усіх сучасних рушіях. Задання __proto__ з чимось, що не є об'єктом, просто тихо не вдається. Не викидає винятку.
Недоліки Повільний та нерекомендований. Чимало рушіїв оптимізує прототип і намагається вгадати розташування методу для виклику в пам'яті наперед, натомість динамічне задання прототипу порушує всі такі оптимізації та навіть може змусити частину рушіїв компілювати ваш код наново, заради деоптимізації, аби він працював згідно зі специфікаціями. Не підтримується в IE10 та старіших версіях. Сетер __proto__ з погляду нормативів є необов'язковим, тому може не працювати на всіх платформах. Натомість слід завжди використовувати Object.setPrototypeOf.

Швидкодія

Час пошуку властивостей, котрі розташовані високо в ланцюжку прототипів, може мати негативний вплив на швидкодію, і це може бути суттєвим для коду, для якого швидкодія є критичною. Крім цього, намагання звернутися до відсутніх властивостей завжди призводить до обходу всього ланцюжка прототипів.

Крім цього, при ітеруванні властивостей об'єкта, кожна перелічувана властивість, присутня в ланцюжку прототипів, так само буде перелічена. Для перевірки того, чи має об'єкт властивість, означену на ньому самому, а не десь в ланцюжку прототипів, необхідно використовувати методи hasOwnProperty або Object.hasOwn. Усі об'єкти, крім тих, що мають null у [[Prototype]], успадковують hasOwnProperty від Object.prototype — якщо цей метод не перевизначений десь у ланцюжку прототипів. Щоб запропонувати конкретний приклад, візьмімо код прикладу з графом вище:

function Graph() {
  this.vertices = [];
  this.edges = [];
}
Graph.prototype.addVertex = function (v) {
  this.vertices.push(v);
};
const g = new Graph();
// g ---> Graph.prototype ---> Object.prototype ---> null
g.hasOwnProperty("vertices"); // true
Object.hasOwn(g, "vertices"); // true
g.hasOwnProperty("nope"); // false
Object.hasOwn(g, "nope"); // false
g.hasOwnProperty("addVertex"); // false
Object.hasOwn(g, "addVertex"); // false
Object.getPrototypeOf(g).hasOwnProperty("addVertex"); // true

Примітка: Недостатньо перевірити, чи має властивість значення undefined. Властивість може прекрасно існувати, і водночас її значенням може бути undefined.

Висновок

JavaScript може викликати спантеличення в розробників, що прийшли з Java або C++, адже ця мова – завжди динамічна, все відбувається під час виконання, і взагалі нема статичних типів. Все є або об'єктом (примірником), або функцією (конструктором), і навіть самі функції є примірниками конструктора Function. Навіть "класи" як синтаксичні конструкції під час виконання є лишень функціями-конструкторами.

Усі функції-конструктори в JavaScript мають особливу властивість prototype, котра працює з оператором new. Посилання на об'єкт-прототип копіюється в приховану властивість [[Prototype]] нового примірника. Наприклад, коли зробити const a1 = new A(), то JavaScript (після створення об'єкта в пам'яті та до виконання функції A() з this зі значенням цього об'єкта) задає a1.[[Prototype]] = A.prototype. При звертанні до властивостей примірника, JavaScript спершу перевіряє, чи вони існують на об'єкті безпосередньо, а якщо ні, то шукає в [[Prototype]]. [[Prototype]] перевіряється рекурсивно, тобто a1.doSomething, Object.getPrototypeOf(a1).doSomething, Object.getPrototypeOf(Object.getPrototypeOf(a1)).doSomething тощо, поки властивість не знайдена або Object.getPrototypeOf не поверне null. Це означає, що всі властивості, означені на prototype, фактично поділяються всіма примірниками, і навіть можна потім змінити частини prototype і отримати появу таких змін на всіх наявних примірниках.

Якщо, у прикладі вище, зробити const a1 = new A(); const a2 = new A();, то a1.doSomething фактично вказуватиме на Object.getPrototypeOf(a1).doSomething, що тотожно означеному A.prototype.doSomething, тобто Object.getPrototypeOf(a1).doSomething === Object.getPrototypeOf(a2).doSomething === A.prototype.doSomething.

Критично необхідно розуміти модель прототипного успадкування до написання складного коду, заснованого на ній. Крім цього, слід слідкувати за довжиною ланцюжків прототипів і ніколи не розривати їх, якщо є потреба уникнути можливих проблем зі швидкодією. Крім цього, нативні прототипи ніколи не повинні бути розширені, якщо це потрібно не для сумісності з новими можливостями JavaScript.